Рамки-вкладинки. Казки. Солом'яний бичок.

Описание

СОЛОМ'ЯНИЙ БИЧОК — Українська Народна Казка Про Тварин
Живий собі дід та баба. Дід служив на майдані майданщиком, а баба сиділа дома, мичко пряла. І такі вони бідні — нічого не мають! Що зароблять — то проїдять, та й нема більш нічого. Від баба і напала на діда: «Зроби та й зроби мені, діду, солом'трав'яного бичка і обсмоли його смолою». — «Що ти, дурна, говориш, навіщо тобі тієї бичок здався?» — «Зроби, я вже знаю навіщо». Дідові — нічого робити — зробив солом'трав'яного бичка і осмолив його смолою.
Переночували. От на ранок баба набрала мичок і повела солом'трав'яного бичка пастися; сама сіла під деревиною, пасмово кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мичко попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мичко попряду!» Поки пряла, та й задрімала. Коли з темного лісу, з великого бору біжить ведмідь. Наскочивши на бичка: «Хто ти такий? — питає. — Скажи мені!» А бичок і каже: «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». Ведмідь каже: «Коли ти солом'яний, смолою засмолений, то дай мені смоли обідраний бік залатати!» Бичок нічого не каже, мовчить. Ведмідь тоді його взявши за бік, давай смолу обдирати. Оддирав-оддирав, та й зав'яз зубами, і ніяк не вирве. Сіпав, сіпав — ніяк! Затяжку того бичка бозна-куди. Від баба прокидається, а бичка і нема. «Ох, мені лихо велике! Де ж це мій бичок подівся? Мабуть, він уже додому пішов». Та мерщій гребінь на плечі та додому. Коли дивиться — ведмідь у бору бичка тягає. Вона до діда: «Діду, діду, бичок наш ведмедя привів, — іди його вбий!» Дід вискочив, оддер ведмедя, взявши і закинувши його в погріб.
На другий день, рано вранці, баба вже набрала кужелю і повела на толоку бичка пасти. Сама сіла під деревиною, пасмово кужіль і приказує: «Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мичко попряду! Пасись, пасись, бичку, на травиці, поки я мичко попряду!» Поки пряла, та й задрімала. Коли це з темного лісу, з великого бору, вибігає сірий вовк та до бичка: «Хто ти такий, скажи мені!» — «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений, смолою засмолений». — «Коли ти смолою засмолений, — каже вовк, — то дай і мені смоли засмолити бік, а то злі собаки мене обідрали». — «Бери!» Вовк відразу до боку, хотів смолу оддерти. Драв-драв та зубами й застрягши, що ніяк вже і не оддере. Що хоче назад — то ніяк... Він так вовтузається з тим бичком! Прокидається баба — аж бичка вже й не видно. Вона подумала: «Мабуть, мій бичок додому пішов». Та й пішла. Коли дивиться — вовк бичка тягає. Вона побігла, дідові сказала. Дід і вовчика у погріб закинувши.
Погнала баба і на третій день бичка пасти. Сіла під деревиною та й заснула. Біжить лисичка: «Хто ти такий?» — питає бичка. «Я — бичок-третячок, з соломи зроблений,- смолою засмолений». — «Дай мені смоли, голубчику, прикласти до боці; а то злі хорті трохи шкури не зняли!» — «Бери!» Ув'язнена язла і лисиця зубами, ніяк не вирветься. Баба дідові сказала. Дід закинувши у погріб і лисичку.
Від як назбиралось їх, дід сів над лядою у погребі, та давай ніж точити. Ведмідь його й питає: «Діду, навіщо ти ніж точиш?» — «Щоб з тебе шкуру зняти та зробити з тієї шкури і собі й бабі кожухи». — «Ой не ріж, дідусю, відпусти кращє мене на волю, я тобі багато меду принесу». — «Ну, дивись!» Взявши і випустив ведмедика. Сів над лядою, знов ножа гострить. Вовк його й питає: «Діду, навіщо ти ножа точиш?» — «Щоб з тебе шкуру зняти та на зиму теплу шапку пошити». — «Ой не ріж мене, дідусю, я тобі за це цілу отару вівців прижену». — «Ну, дивись!» І вовка випустив. Сидить та ще гострити ножа. Лисичка висунула мордочку, та питає: «Скажи мені, будь ласка, дідусю, навіщо ти ножа точиш?» — «У лисички, — каже, — гарна шкурка на узлісся й на комірець, хочу зняти». — «Ой не знімай з мене, дідусю, шкури, я тобі і гусей, і курей принесу!» — «Ну, дивись!» І лисичку відпустив.
Від переночували ту ніч. коли на рано в ранці, аж — дер-дер! Щось до діда з бабою у двері. Баба прокинулась: «Діду, діду! Щось до нас у двері шкряботить; піди подивись». Дід вийшов, коли то ведмідь ціл